Головна » Файли » Для вчителів » Цікавинки


Категорії
Програми та методичні рекомендації [33]Методичний кейс [30]
Календарні планування [19]Цікавинки [34]

Таємниче походження пунктуації
03.07.2016, 20:45

Коми, крапки з комою та знаки питання є настільки звичними для нас, що здається, ніби вони завжди були такими. Проте це не так. Кіт Х’юстон, автор книги «Знаки в тіні. Таємне життя пунктуації, символів та інших друкарських знаків» пояснює їх історію.

Як читачі й автори текстів ми тісно знайомі з крапками й рисками, за допомогою яких виділяємо слова. Кома, двокрапка, крапка з комою та їхні «родичі» є невід’ємною частиною написаного, вказуючи на граматичні конструкції та допомагаючи перетворити комбінації літер у вимовлені слова та мисленнєві образи.

Ми б заблукали без них (або принаймні добряче б заплуталися), а давні читачі та автори обходилися без них протягом тисяч років. Що ж змінило їхню думку?

У III столітті до нашої ери в еллінському єгипетському місті Александрія це зробив бібліотекар на ім’я Аристофан. Він був головним зберігачем у знаменитій міській бібліотеці, що стала домівкою для сотень тисяч сувоїв та манускриптів, читання яких потребувало вкрай багато часу.

Ще з незапам’ятних часів греки писали свої тексти так, що літери струменіли безпроміжківтарозділовихзнаків та без жодної різниці між великими та малими літерами. Це було своєрідним випробуванням для читача: пробратися крізь невблаганну гущавину літер, з’ясувати, де кожне слово бере свій початок і де його кінець.

p031c34v

 Світлина flickr.com/dawsonprintshop

Проте відсутність пунктуації і проміжків між словами не видавалася тоді проблемою. У ранніх демократичних суспільствах, як-от Греція та Рим, де кандидати на ті чи інші виборні посади брали участь в дебатах, просуваючи кожен свою точку зору, красномовність і переконливість була важливішою, тому читачі очікували того, що кандидатам доведеться обміркувати текст до його декламації для публіки.

Бути здатним зрозуміти текст після першого ж прочитання було нечувано: у ІІ столітті письменник на ім’я Авл Геллій, коли його попросили прочитати вголос незнайомий до того документ, обурено відмовився, обґрунтувавши це тим, що він може спотворити його зміст і не зовсім правильно розставити акценти.

Додавання крапок

Аристофан припустив, що читачі могли б робити примітки в документах, сповільнюючи нерозривний потік кожного рядка тексту чорнильними цятками, відповідно поставленими посередині (·), внизу (.) чи вгорі (·).  Його «підпорядковані» (subordinate), «проміжні» (intermediate) та «повні» (full) крапки відповідали паузам з різною тривалістю, які вправний читач вписував поміж формальними одиницями мови, називаючи comma, colon та periodos. Це була не зовсім та пунктуація, до якої ми звикли. Аристофан розглядав свої знаки як прості позначки пауз.

Aristophanes, c. 446 to c. 386 BC. Comic playwright of Ancient Greece.

Аристофан

Світлина alamy.com

На жаль, не всі були переконані у цінності цього нововведення. Коли римляни наздогнали греків як видатні будівничі нової імперії античного світу, вони без вагань відмовилися від системи крапок Аристофана. Цицерон, один з найвідоміших римських ораторів, сказав одного разу своїй захопленій аудиторії, що кінець речення «має визначатися не паузою оратора для дихання чи штрихами писаря, але обмеженням ритму».

І хоча римляни все ж певний час експериментував розділяючи·слова·за·допомогою·крапок, та у ІІ столітті нашої ери відмовились і від цього також. Культ публічних промов був настільки сильним, що все було зорієнтовано на читання вголос та декламування. Більшість вчених погоджуються, що греки та римляни обходили відсутність розділових знаків, бурмочучи вголос все, що прочитали, незалежно від виду тексту.

Читайте також: Ростислав Семків: Відстань між Вакарчуком і Гектором невелика

«Повноліття» писемності

Постання зовсім іншого культу відродило пунктуацію Аристофана. Римська імперія зазнала краху у IV-V столітті нашої ери, і римляни-язичники безуспішно намагалися боротися проти нової релігії  християнства.

Християни надавали перевагу письмовій формі, поширюючи слово Боже за допомогою євангелій та псалмів. Книги стали невід’ємною частиною ідентичності, оздоблені декоративними буквицями та знаками параграфів (Γ, ¢, 7, ¶ та інші) та ілюстровані вигадливими малюнками. Охопивши Європу, християнство також поширило книжність, а з нею й ранню пунктуацію. У VI столітті християнські автори почали використовувати знаки пунктуації у власних роботах задовго до того, як вони потрапляли до рук читачів.

У VII столітті Ісидор Севільський (спочатку архиєпископ, а згодом бетифікований та включений до переліку святих) описав та вдосконалив аристофанову версію пунктуаційної системи, у якій він трохи змінив порядок градації крапок: він розставив крапки в порядку зростання висоти, щоб позначати ними короткі (.), середні (·) і довгі (·) паузи відповідно.

Більше того, він недвозначно пов’язав пунктуацію та зміст: названа subdistinctio або ж низька крапка (.) більше не позначала просту паузу, а стала виразником граматичної коми; водночас висока крапка або ж distinctio finalis (·) стояла в кінці речення.

 


 Проміжки між словами з’явилися згодом після цього як винахід ірландських та шотландських ченців, які втомилися від намагань виокремити незвичні латинські слова з суцільного потоку літер


 

А ближче до кінця VIIІ століття на території сучасної Німеччини знаменитий король Карл Великий наказав ченцю Алкуїну розробити єдиний уніфікований алфавіт із літер, які міг би прочитати кожен його підданий, незалежно від того, як далеко він живе. Результатом цього стало запровадження того, що ми зараз називаємо «малими літерами». Тоді писемність досягла свого «повноліття», зрілості, певної викінченості, і знаки пунктуації стали її невід’ємною частиною.

Стрімке тире

Одночасно із популяризацією, вдосконаленням та розширенням системи крапок Аристофана, почалися спроби, натхненні григоріанськими церковними піснями, зокрема запозичення від музичних нотних знаків, як-от punctus versus (середньовічна крапкою з комою (;) вживалася для позначення завершеності речення) чи punctus elevatus (перевернута (;), тобто кома з крапкою, яка  з часом еволюціонувала у сучасну двокрапку). Вони передбачали також зміни відтінку інтонації та граматичного значення.

Ще один новий пунктуаційний знак, що став предком знака питання, мав назву punctus interrogativus, і використовувався для позначення питання та водночас передачі висхідної пунктуації (подібний до нього знак оклику з’явиться значно пізніше, аж у XV столітті).

Оті первинні аристофанові три крапки, які спочатку були досить поширеним розділовим знаком, в результаті неминуче постраждали. З часом, коли було створено інші, більш специфічні символи, різниця між високими, середніми і низькими крапками ставала все більш нечіткою, аж поки все, що від них залишилося – проста крапка, яку можна поставити на будь-якій висоті рядка, а також вона означала паузу невизначеної тривалості – каламутна суміш коми, двокрапки і довгої паузи.

4852486856_897f6732d4_b

Світлина flickr.com/dawsonprintshop

У XII столітті італійський письменник Бонкомпаньйо да Сінья запропонував абосолютно нову систему пунктуації, у якій було два розділових знаки: коса риска чи слеш (/), який позначав паузу, а також тире (—) у кінці речення. Доля тире да Сінья досить заплутана і непевна — воно може бути, а може й не бути предком, наприклад, тих, які ось зараз обрамлюють ці слова, — тоді як слеш, або ж virgula suspensiva користувався однозначним успіхом. Це був компактний та візуально самобутній знак, який незабаром остаточно розбив останні рештки аристофанової системи і став головним розділовим знаком для позначення паузи.

 


 Таким був стан пунктуації у розпал епохи Відродженні: суміш давньогрецьких крапок, крапок з комою, знаків питання та інших, що постали з середньовічних символів, до них долучилися також новіші, запізнілі слеш та тире


 

До того часу людям було цілком комфортно користуватись ними, що насправді було успіхом, зважаючи на те, що коли в  середині 1450-х років Йоганн Гутенберг запровадив книгодрукування, видавши 42-рядкову Біблію, пунктуація ненароком виявилася буквально застиглою в часі. Протягом наступних 50 років більшість символів, які ми використовуємо й сьогодні, було відлито зі свинцю, щоб залишитися такими навіки.

Читайте також: Друкарські літери – головні герої книжки

Слеш да Сінья трохи зменшився і знизився, отримавши при цьому невеликий вигин, щоб стати сучасною комою, успадкувавши при цьому первинну грецьку назву; крапка з комою і знак оклику приєднались до двокрапки і знака питання; а крапка Аристофана отримала останній відгомін у формі крапки в кінці речення.

SONY DSC

Світлина flickr.com/vmpérez

Після цього еволюція знаків пунктуації завмерла, скована стандартизованими рамками друкарських верстатів. Тільки зараз, з появою комп’ютерів, якими ми користуємося значно більше, ніж будь-коли користувалися друкарськими верстатами й машинками, розділові знаки знову почали оживати.

Середньостатистичний автор XV століття, напевно, мав би не так вже й багато труднощів в ідентифікації тих розділових знаків, які прикрасили кнопки клавіатури, проте він був би значно більше збентежений і подивований емотиконами і смайликами, які приєдналися до них на наших екранах.

Виявляється, пунктуація не мертва й не застигла, вона просто чекала слушного часу технологічної революції, щоб рухатися разом з нею. Тепер, коли настав саме у такий час, ми — читачі й письменники — маємо вирішити, якими знаками розділятимемо слова у найближчі 2 тисячі років.

Джерело: http://www.chytomo.com/news/tayemniche-poxodzhennya-punktuaciii




Категорія: Цікавинки | Додав: Адмін | Теги: вчителям, Учням, Освіта, розділові знаки, пунктуація, орфографія, грамотність
Переглядів: 717 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Схожі матеріали
Всього коментарів: 0
avatar